Якщо вирахувати вихідні дні та офіційні літні парламентські канікули, то залишилося лише 67 робочих днів до вирішального саміту країн Східного партнерства, на якому є шанс підписати історичну Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.
Ця угода, по суті, і є початком вступу України до Європейського союзу, першим етапом повернення нашої нації до своєї історичної цивілізаційної спільноти. Додому… Після глибокої історичної коми.
Хто має сміливість завадити цьому поверненню, або бездарно провалити його, зупинивши наш природний розвиток? Можуть. І завадити, і безкарно провалити…
Бо, виявляється, вбивство можливості стати громадянами об’єднаної Європи не настільки вже і вагоме для більшості громадян. Не настільки вагоме, як вирубка дерев у стамбульському парку Гезі.
Виявляється, мільйонам українців зовсім не треба виходити на площі, подібні до стамбульської Таксім, заради свого європейського сьогодення.
Уже очевидно, що в Україні ніхто ні на які площі не вийде. Чи то організаторів немає, чи то організовуватися немає настрою, а якщо і вийде хтось, то обов’язково один проти одного, за гроші і на половину робочого дня.
Не досягли ми ще духовної єдності зі своєю незалежною країною, не злилися з нею на молекулярному рівні, як зі своїми дітьми, або батьками. Ще не вміємо вболівати за неї, як за своє життя.