четвер, 12 вересня 2013 р.

Сергій Бондарчук: «Моя партія - вільна європейська Україна»

Інтерв'ю ініціатора всеукраїнської громадянської кампанії "Євронаступ", координатора Робочої групи Національного круглого столу "Порозуміння заради європейського майбутнього" Сергія Бондарчука для журналу "Універсум".


– Сергію Васильовичу, громадська ініціатива Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього», яку Ви координуєте, головною своєю місією вважає євроінтеграцію України. Які результати Вільнюського саміту Ви прогнозуєте?
– Зараз наше термінове завдання – добитися підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Тому на цей час у нас усіх має бути тільки одна партійність – вільна європейська Україна. Це головна теза Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього» до політиків та суспільства.
Національний круглий стіл «Порозуміння заради європейського майбутнього» і я особисто як керівник Робочої групи Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього» працюємо для того, щоб підписання Угоди про асоціацію відбулося. Нашою командою напрацьований Європлан – список законів і політичних рішень, які необхідно прийняти для реалізації списку Фюле. Ми віримо в те, що цей список може стати основою для результативних голосувань у Верховній Раді України та для рішень Президента, що в свою чергу зніме більшість проблемних питань. Ми хочемо, щоб політики і від влади, і від опозиції знайшли спільну мову у питанні євроінтеграції і поставили свої підписи під цим Європланом.
Найчутливішим і найтяжчим є питання вибіркового правосуддя, зокрема ув’язнення Юлії Тимошенко. В усіх європейських та багатьох світових столицях – це питання номер один. Я вірю в те, що вихід із цього глухого кута теж можна знайти, але і влада, і опозиція повинні зробити крок назад.
– Ви брали участь у X Світовому Конгресі Українців. На тематичній сесії «Євроінтеграція України  запорука демократизації» екс-міністр закордонних справ В.Огризко заявив, що саміт у Вільнюсі  це останній шанс України? Чи поділяєте його думку?
– Україна пережила століття іноземних окупацій, війни, геноциди, масові переселення. Тому якщо саміт у Вільнюсі буде провалено, українці втратять час до зміни наступного покоління еліти. Це щонайменше 5 років, а реально – 10. І ця зміна залежатиме від людей, котрим треба буде обрати цю наступну еліту.
Чи багато десять років життя? Це чиясь молодість, чиїсь найбільш продуктивні роки, хтось просто не дочекається європейських змін. Для багатьох людей – це останній у їхньому житті чи їхній кар’єрі шанс. Тому непідписання Угоди буде злочином щодо цих людей.
Україна є частиною Європи, і рано чи пізно ми інтегруємося до її політичних і економічних структур, як би цього не хотілося нашим ворогам, цинікам і недоброзичливцям. Я – прагматичний оптиміст у цьому питанні.
– Чи мають перспективи спроби привернення уваги світової громадськості до проблем невиконання Будапештського меморандуму 1994 року. Чи захистять нас держави, які взяли на себе чіткі зобов’язання після нашого ядерного роззброєння?
– Ми повинні постійно нагадувати про це. Україна зробила унікальний у світовій історії крок, позбувшись зброї, котра могла б не один раз знищити Землю. Ми зробили це під гарантії найбільших світових держав – США, Великобританії і Росії.
Зараз Росія відверто порушує цей договір, зокрема пункт 3 «Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» «...утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги».
Будапештський меморандум є однією з реальних основ українського суверенітету. Вірю, що наші цінності та інтереси з цивілізованими державами співпадають, і риторика зі сторони Кремля залишиться тільки погрозами.
Окрім того, нам потрібні двосторонні повноцінні договори про співпрацю з США та Великобританією, в яких поміж інших стратегічних питань включити справи військового співробітництва та оборони.
– Ми близькі до рубікону. Нам погрожує С.Глазьєв. Г.Онищенко закриває шлях українським продуктам. Митниця Росії проводить сумнівні експерименти. Всі розуміють  хто і що за цим стоїть. Чи вистоїмо?
– Ми пам’ятаємо той шалений пропагандистський і економічний тиск, який чинив Кремль на Естонію, Литву і Латвію, коли ці держави інтегрувалися в європейські та євроатлантичні структури. Сьогодні ми теж проходимо цей самий процес, процес виходу із пострадянського простору до європейського і пройдемо його.
Ми маємо унікальний приклад Грузії, проти якої Росія вела повноцінну економічну війну, і це тільки оздоровило грузинську економіку. Так, нам буде дуже тяжко. Так, тисячі українців можуть втратити роботу, але це не наша вина. Уступка суверенітету приведе до подальшого недружнього поглинання цих бізнесів Росією. Подібне уже відбувається в Білорусі.
Незалежність дуже дорого коштує – ми пам’ятаємо історію про старозавітній безплатний єгипетський хліб для рабів. Не біймося бути вільними!
– Чи може бути зірвано підписання угоди у Вільнюсі так, як зірвали План дій щодо членства України в НАТО на Бухарестському саміті?
– Ситуація дуже відрізняється. Заява Єврокомісара з питань зовнішньої політики Кетрін Ештон у Таллінні 26 серпня 2013 року свідчить про те, що у європейських інституціях існує консенсус щодо підписання угоди. Тепер все залежить тільки від України, від українського політикуму.
Чи вдасться російським агентам знищити нашу перспективу зсередини? Ми повинні не допустити цього. Зараз, як і під час голосування у Верховній Раді України за Харківські угоди у 2010 році, вся нечисть виходить на світло – і ми повинні влаштувати цим політикам євролюстрацію.
– Наскільки далеко Росія готова піти для недопущення Асоціації? Чи може у нас бути розгорнуто сценарій російсько-грузинської війни 2008 року?
Ми всі пам’ятаємо події п’ятирічної давності. У квітні 2008 року було зірвано надання Плану дій щодо членства в НАТО для України і Грузії. 8 серпня 2008 року у день відкриття Пекінської олімпіади відбулася агресія Кремля на суверенній грузинській території. Чи варто нам чекати «сюрпризів» під час Сочинської олімпіади?
Світ зараз змінився. Позиція В. Путіна щодо Сирії часто йде врозріз з думкою всього цивілізованого світу. Окрім цього, В. Путін мабуть вважає, що надавши прихисток американському перебіжчику Е. Сноудену, він показав силу Росії. Та це навпаки показало, що Кремль не є надійним партнером США, і знищило політику «перезавантаження», яку протягом останніх років реалізовував президент США Б. Обама. Ця політика не повністю враховувала українські інтереси. Зараз момент великої зміни, коли вільний світ консолідується проти світу несвободи. Ми повинні стати частиною альянсу вільних країн.
– Як поведуть себе українські олігархи у торговельній війні? Чи не тиснутимуть вони на В.Януковича щодо участі у Митному союзі для мінімізації своїх збитків?
– Усі вітчизняні олігархи тримають кошти на Заході, їхні діти вчаться в Гарварді, а не в Тагілі, вони відпочивають теж не в Костромі. Понад те, український капітал володіє західними активами. Думаю, що люди, які зараз на вершині фінансового олімпу хочуть отримати гарантії, хочуть зрозумілих правил гри, хочуть, щоб від них не жахалися за кордоном їхні колеги. Тому більша частина великого бізнесу свідомо чи ні працюватиме на євроінтеграцію і готова на певні жертви у торгівельному конфлікті з Росією. Краще сьогодні зазнати збитків, а ніж завтра віддати свій бізнес «комерсантам» з Луб’янки і повторити долю М.Ходорковського. Думаю, що таке розуміння в олігархів є.
– Чи буде новий виток газової війни?
– Росія точно спробує використати цей козир. Однак Україна вже диверсифікує газові надходження. Частка європейського газу в Україні зросла в рази. Правильним рішенням уряду є пропозиція до європейських кампаній зберігати їхній газ в українських сховищах. Угода про асоціацію також створює політико-економічні передумови для набуття повноцінного партнерства України в рамках Європейського енергетичного співтовариства. Західні кампанії по одинці, а тепер і гуртом ведуть боротьбу з диктатом «Газпрому». Україна долучившись до європейського простору теж має взяти участь у цій боротьбі. Ціна на газ для України має формуватись на наших східних кордонах і повинна бути тотожна до ціни для європейських споживачів. Ціна на транзит українською газотранспортною системою має бути теж ринковою. Цього треба добитись разом з європейськими партнерами, особливо наступного року, в час перепідписання генеральної угоди Заходу з «Газпромом». Це наші перші кроки до енергетичної незалежності.
Паралельно треба проводити реформу житлово-комунального господарства, промисловості, інфраструктури в напрямку енергозбереження. А також підтримувати проект видобутку сланцевого газу в Україні, позбавивши цей процес корупційної складової та забезпечивши соціальні та екологічні права місцевих громад, де знаходяться родовища.
– Яка участь України нині у світовій торгівлі зброєю?
– Річ не у самій торгівлі зброєю, а в тому як розвиватиметься український військово-промисловий комплекс. Це тисячі людей, які працюють на цих підприємствах, це і сотні мільйонів доларів, які надходять в державну казну. Українська зброя – це продукт концентрації нашого науко­вого, військового та промислового потенціалу. Ми можемо бути успішними на цьому ринку, але головне комп­лексний підхід і до стратегії національної безпеки, і до мі­ж­народних альянсів, і до виробничо-технічної бази. Все це треба змінювати, реформувати, створювати простір для розвитку. Тоді й буде системний успіх у цій галузі.
– У чому ми конкурентоспроможні на рівні світових стандартів?
– Це авіабудування, протиповітряна оборона, радіолокаційні системи, танки, стрілецька зброя тощо. Якщо системно розвивати військово-промисловий комплекс, то ми дійсно можемо стати одними з лідерів ринку.
– Який стан озброєння української армії нині?
– Українську армію треба будувати заново. Озброєння тут не головне. Починати треба з фундаменту. Зрозуміти, які завдання має виконувати сучасна армія в такій країні, як Україна, тобто отримати стратегію національної безпеки, а потім уже реформувати армію відповідно до завдань прописаних у цій стратегії. Це тема окремої розмови. До речі, сумно читати в медіа інформацію, що Рада національної безпеки і оборони України досі не спромоглася написати стратегічного документа про виклики національній безпеці України. Навіть тендери не допомогли. Якщо це завдання не може виконати влада, то обов’язком громадянського суспільства, експертів є виконати цю функцію. Цьому завданню я планую присвятити свій час і запрошую «Універсум» до такої співпраці.
– В інтерв’ю газеті «Україна молода» (грудень 2010 року) Ви чітко дали зрозуміти про існування п’ятої колони в «Укрспецекспорті». Чи є наслідком цього «дірява» броня української техніки, невдала участь проекту українського вантажного літака у тендері Пентагону та багато інших провалів? Хто за це відповість?
– Будь-яке зло має бути покаране. В іншому випадку ми заохочуємо злочинців до нових злочинів. Навіть якщо пройшов час від цих випадків. Переконаний, що після демократичних змін, які стовідсотково відбудуться в Україні, після реформи правоохоронних органів та суду, усі саботажники та чужа агентура отримає заслужене покарання.
– Яке політичне майбутнє політичної партії «Наша Україна»?
– У політичної партії «Наша Україна» є тільки політичне минуле.
– Україні бракує правоцентристської партії з чіткою ідеологією. Чи думаєте Ви над створенням власного політичного проекту?
– Я особисто асоціюю себе з правоцентристською, консервативною ідеологією. Це ідея вільних людей у вільній країні, котрі є заможними завдяки вільній ринковій економіці, малому бюрократичному апарату, це ідея Європи, реалізована в Україні. Я не ідеалізую Європейський Союз, у ньому є багато проблем, але це питання цивілізаційного вибору.
Бути консерватором можна й без партійного значка. Творити 180 чи 190-ту партію просто заради того, аби вона була – не мій шлях. Попереду в України серйозні зовнішні та внутрішні виклики. Я, як людина військова, розумію, що зараз слід зосередитись на них.

http://universum.lviv.ua

Немає коментарів:

Дописати коментар